Режисура стала активно формуватися в європейському театрі в 15-16 століттях.
Вже в 90-х роках 19 століття Словник Ефрона і Брокгауза було дано визначення професії режисера наступним чином: ” …У наш час автор хоч і присутній на репетиціях, але вже не має потреби, піклується про деталі постановки; це – турбота режисера, від якого вимагається не лише ґрунтовне знання сцени, літератури та археології, але ще багато такту та вміння ладити з артистами”. Тобто. режисура була виділена в окрему професію.
Театр у другій половині 19 століття здійснив гігантський стрибок та завершився своєрідною революцією у сценічному мистецтві на рубежі 19 та 20 століть, коли режисери повсюдно стали творчими керівниками театральних колективів. При цьому з’явилася ціла плеяди “великих”, що визначили вигляд режисерської професії на багато років уперед: у Росії – К. Станіславського, Нд. Мейєрхольда, А. Таїрова, Є. Вахтангова; у Франції – А. Антуана, Ж. Капо; у Німеччині – М. Рейнгардта; В Англії – Г. Крега. Виникла режисура як самостійний вид творчої діяльності.
Творчість режисера складається, як із двох основних етапів: задуму та реалізації (постановки).
Задум – це вихідне уявлення режисера про його майбутній твір, його більш менш усвідомлений прообраз, з якого починається творчий процес.
Але, незважаючи на все значення підготовчої роботи, задуму, все ж таки основний момент творчості режисера припадає на роботу на майданчику – репетиційний період у театрі. І як би не підготувався режисер до роботи, на цьому етапі його творчість завжди має імпровізаційний характер.
Імпровізація – це творчий миттєвий акт створення художнього твору, фантазія на тему. Саме в процесі імпровізації найвиразніше проявляються риси творчої індивідуальності режисера.
Від режисера вимагається творча індивідуальність, неповторна своєрідність особистості, що надає унікального характеру результатам його творчості. Обсяг та гідність створеного режисером, або того, що він здатний створити визначається тим, що він являє собою як індивідуальність. Режисура – за своєю природою творчо-творча, авторська, ” драматургічна ” діяльність.
Не знаючи сьогодні робіт Станіславського, Гротовського, Мейєрхольда, Брука, Стрелера, у яких погляди на театр були різні, але кожен із них – особи потужні, займатися театром неможливо. Праці цих великих режисерів змушують тягнутися до них. Вони весь час знаходилися у пошуку, у русі. Усі ці режисери займалися дослідницькою роботою і головне було – постановка вистави, виховання артиста чи осягнення професії режисера.
Тобто. сам процес доставляв щастя і таким, що створює і сприймає. Ці великі режисери перебували в стані постійної незадоволеності собою і цьому треба вчитися у них. Поки ти вчишся, ти рухаєшся у своїй професії, а як тільки перестаєш вчитися і користуєшся навичками – перетворюєшся на ремісника. Роль педагогів, вчителів дуже важлива у житті, але режисура – професія самостійна і важливо учням не залишитися у підмайстрах.
Режисерські книги – книги з дивовижною мовою, манерою спілкуватися, з особливим настроєм стають головними вчителями. Іноді чужий досвід необхідний. Коли ти шукаєш і помиляєшся, ти на шляху до відкриттів – побачити невидиме, зафіксувати фіксації, що не піддається.