Розуміння – основний компонент пізнання людини людиною. У сучасній психологічній літературі зустрічається два основних терміни для позначення розуміння – міжособистісне розуміння та взаєморозуміння. Як вважають фахівці, взаєморозуміння людей можна тлумачити або як розуміння цілей, мотивів, особистісних рис партнерів, або як не тільки розуміння, а й прийняття їх – встановлення близьких стосунків, дружби тощо. Дослідження взаєморозуміння у першому значенні здійснюється як аналіз взаємодій учасників спільної діяльності, а взаєморозуміння у другому значенні – у так званій атракції. Атракція (лат.) – тяжіння.
Взаємодія людини з людиною у процесі спілкування – це взаємодія їхніх внутрішніх світів – обмін думками, ідеями, образами, впливом геть мети, потреби, з оцінки іншу людину, з його емоційні стану. Чим складніша взаємодія, тим глибше має бути проникнення у внутрішній світ одне одного.
Але у процесі спілкування виникають як взаємодії друг з одним. Тема спілкування виявляється тим об’єктом, який допомагає зрозуміти партнерам особисті якості та устремління один одного.
Спілкування рідко буває безпредметним – вербальним чи невербальним об’єктом взаємодії партнерів стають психологічні особливості їхньої особистості та світогляду.
Наш інтерес до особистості іншу людину зазвичай проявляється не в одній якійсь конкретній ситуації. Мотивація інтересу має більш стійкий характер: вона реалізується у різних життєвих ситуаціях, і тому можна сказати, що така мотивація ситуативно незалежна.
Таким чином, формується «міжособистісне розуміння» в різних ситуаціях протягом тривалого часу. Наприклад, про міжособистісне розуміння, а не про взаєморозуміння йдеться в дослідженнях розуміння вчителем учня та учнем вчителя.
Можна так визначити міжособистісне розуміння: «Розуміння іншого має означати, хоч і завжди часткове, уявлення про його думки та світ почуттів, простежування мотивів вчинків та пояснення ціннісних уявлень».
На відміну від міжособистісного розуміння, взаєморозуміння предметно обумовлено та має виражений ситуативний характер. У міжособистісному розумінні найбільш явно представлені суб’єкт-суб’єктні компоненти взаємодії, а об’єктна складова спілкування виявляється хіба що відсунутої задній план, невидимої при поверхневому аналізі.
Про взаєморозуміння доречно говорити стосовно ситуацій явно вираженої суб’єкт-суб’єктної взаємодії.
Взаємне розуміння чи нерозуміння людей у спілкуванні зазвичай виникає з конкретних питань.
Порозуміння в тематично спрямованому спілкуванні або спільній діяльності включає дві тісно переплітаються і взаємозумовлені його форми: взаєморозуміння як узгодження індивідуальних розуміння об’єкта праці (предмета спілкування) і як розуміння особистісних особливостей партнерів. Щоб ясно усвідомлювати психологічний склад обох форм розуміння, дослідник повинен проаналізувати інтелектуальні компоненти психічної діяльності суб’єкта, створені задля отримання об’єктивного змісту з взаємодії з об’єктом, і навіть на узгодження знання нього з знаннями інших учасників спілкування.
Разом з тим психологу необхідно вивчити емпатійні та оціночні компоненти, пов’язані з формуванням відношення до об’єкта та відношення до партнерів.
Емпатія – здатність емоційно відгукуватися переживання інших людей.
Поняття «взаєморозуміння» використовується для позначення результату спілкування людей, які обговорюють конкретні питання. Інакше висловлюючись, у випадках, коли «неозброєним оком» видно, як розуміння особистісних якостей партнерів опосередковано їх розумінням предмета спілкування. Терміном «міжособистісне розуміння» характеризуються результати більш тривалої ситуативно узагальненої взаємодії людей (такі, як розуміння батьками своєї дитини, вченим – колеги, начальником – підлеглого тощо).
Історію розвитку наукових поглядів на міжособистісному розумінні можна простежити у психологічних дослідженнях пізнання людини людиною.