Рефлексія (від позднелат. reflexio – звернення назад) – міждисциплінарне поняття з багатовіковою історією, звернення уваги суб’єкта на самого себе і на свою свідомість, зокрема, на продукти власної активності, а також їх переосмислення. Зокрема, — у традиційному сенсі, — на зміст та функції власної свідомості, до складу яких входять особистісні структури (цінності, інтереси, мотиви), мислення, механізми сприйняття, прийняття рішень, емоційного реагування, поведінкові шаблони тощо.
Згідно з П.Тейяром де Шарденом, рефлексія — те, що відрізняє людину від тварин, завдяки їй людина може не просто знати щось, а ще й знати про своє знання.
Згідно з Е.Касірером, рефлексія полягає в «здатності виділяти з усього нерозчленованого потоку чуттєвих феноменів деякі стійкі елементи, щоб, ізолювавши їх, зосередити на них увагу».
Одним із перших у психології розглядом рефлексії зайнявся А. Буземан (1925—1926 рр.), який трактував її як «будь-яке перенесення переживання із зовнішнього світу на самого себе».
У психологічних дослідженнях рефлексія виступає подвійно:
– як спосіб усвідомлення дослідником підстав та результатів дослідження;
– як базова властивість суб’єкта, завдяки якому стає можливим усвідомлення та регуляція своєї життєдіяльності.
Цікава тема Рефлекції у творчих процесах.
Здатність художника чи актора, письменника чи музиканта до виношування задуму та доведення його до досконалості майже не досліджена.
Ця проблема лежить у галузі, що вимагає об’єднання ідей мистецтвознавства та сучасних підходів філософії свідомості та несвідомого.
Увага до феномену Рефлексії у філософській та психологічній літературі величезна.
Особливо тонко нюанси феномена Рефлексії були опрацьовані в психоаналізі. Широкий спектр використовуваних сьогодні визначень поняття рефлексії дозволяє відчути безліч відтінків цього механізму уяви і мислення. З одного боку, рефлексія – це свідомість, спрямована на саму себе, такий найбільш традиційний погляд. свідомості себе». І, нарешті, найбільш гнучке визначення трактує рефлексію як «процес репрезентації психікою свого змісту».
До цього встановлення примикає і найпопулярніше сьогодні: рефлексія як «ментальна репрезентація».
Перші дві дефініції фактично ототожнюють рефлексію з поняттям самосвідомості, що інтерпретується як «сама істота розуму в дії».
В останніх двох відчувається надзвичайно важливий акцент, що дозволяє виправдано розширити її межі, адже цінність феномена рефлексії полягає в тому, що, як правило (особливо у художній творчості!), це рефлексія про нерефлективну.
Коли, наприклад, Матіс зізнається, що результат першого сеансу в нього зазвичай мізерний і він завжди вважає за необхідне зробити перерву, йдеться про своєрідну раціональну стратегію щодо нераціонального: про особливу хитрість художника – зуміти вибудувати етапи своєї творчості так, щоб точно розставити пастки для упіймання потрібних йому інтенцій, для таких мальовничих рішень, які раціонально підготувати неможливо.
Притаманне майстру й уміння відчувати ціле раніше частин передбачає, що художник здатний спостерігати кроки своєї уяви і здійснювати селекцію, виходячи з цього внутрішнього почуття цілого, точного відчуття аури майбутнього твору. «Кожен дотик вугілля до паперу прояснює образ так само, як рука протирає дзеркало, що запотіло від дихання. Зазвичай такий мізерний результат першого сеансу. Але я вважаю за необхідне зробити на два-три дні перерву між першим і наступним сеансом. Під час цієї перерви в мені відбувається якесь підсвідоме розумове бродіння, завдяки якому прояснюється враження першого сеансу і я відновлюю в умі свій малюнок із значно більшою визначеністю, ніж за безпосереднього контакту з моделлю».Ключові і одночасно контрастні слова в цьому визнанні Матісса – «розумове бродіння» і «велика визначеність».
Справді, будь-яка рефлексія як своєрідний механізм власної ревізії Я відсилає до іррефлексивного, тобто до ірраціонального, несвідомого.
У вмінні мобілізувати сферу несвідомого – незмірна сила рефлексії.
Спалахають і тьмяніють мовні ходи, несподівані сполохи образів, мальовничі метафори. Запущено розумовий процес, проте такий, у якому немає лобової інтелектуальної атаки.
Мобілізація за допомогою рефлексії механізмів несвідомого свідчить про перетворення діяльності свідомості, яка переосмислює свої претензії в акті рефлексії.
Результатом є творче натхнення, яке здається ніби безумовним і не може мислитися як «вивідне знання».
Водночас художник оцінює нову знахідку як «велику визначеність», тобто використовує, як бачимо, у своїй діагностиці прийом інтуїтивної перевірки успіху у цій творчій ситуації.
Отже, робота в художника «внутрішньої людини», що апелює до всіх областей психіки, дозволяє побачити в механізмах рефлексії таку стимуляцію мислення, яка не обмежується увагою свідомості до свідомості, а є націленість до творчого говоріння, до пошуків та діяння у всьому діапазоні мови свого мистецтва .
Художня рефлексія в цьому, як і в усіх інших випадках, проявляється як пластичне, образно-предметне мислення, що співвідносить кожен свій крок із відчуттям загальної інтонації художнього цілого, із загальною концептуальною ідеєю майбутнього твору.
За своєю суттю цей механізм – елемент евристичного процесу, який не може зводитися тільки до розрахунку, до раціональних зусиль у селекції образів та композиційній побудові картини, до свого роду «математичного розуму» із цілком передбачуваними результатами.
Уривки із статті «Феномен рефлексії у художній творчості». Автор:Кривцун Олег Олександрович. Стаття опублікована на авторському сайті Олега Кривцуна http://o-krivtsun.narod.ru/article-32.htm
Про автора: народився 18 лютого 1954 року в м. Москві. Закінчив філософський факультет Ленінградського державного університету (1976) та аспірантуру Московського державного університету ім. М.В.Ломоносова на кафедрі естетики (1979). Кандидатську дисертацію «Проблеми художності в мистецтві (з історії німецької класичної естетики)» захищено в МДУ ім. М.В.Ломоносова у 1980 році. Лікарська дисертація «Мистецтво в контексті історії культури. Естетичний аналіз» захищена у МДУ ім. М.В.Ломоносова в 1992 році.
Автор понад 90 наукових праць, у тому числі 4-х монографій та підручника; низка їх опубліковані у Чехії, Польщі, США, Німеччини.
З 1983 працює у відділі естетики та загальної теорії мистецтва Державного інституту мистецтвознавства Міністерства культури РФ. Одночасно займався педагогічною діяльністю в ГІТІСі (1984–1987), МДУ ім. М.В.Ломоносова (1989-1992); Нині працює професором Літературного інституту ім. М.Горького і завідує відділом теорії мистецтва та естетики Інституту теорії та історії образотворчих мистецтв Російської Академії мистецтв.
Переможець конкурсу 1996 року «Нові книги для вищої школи», проведеного Інститутом «Відкрите суспільство» (Фонд Сороса), за результатами якого створив підручник для студентів гуманітарних вузів «Естетика» (гриф Міносвіти РФ — 1998 р., на цей час випущено 5) ).
За цикл робіт з психології творчості у виконавських видах мистецтв прийнято члени Спілки театральних діячів Російської Федерації (1992 р.). Член низки докторських рад московських вишів та наукових установ за спеціальностями «Естетика», «Історія та теорія культури». Член Спілки письменників РФ (з 1998 р.). Член Американського естетичного товариства.